Стокгольмський синдром — психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив’язаністю жертви до кривдника. У процесі захоплення, викрадення або застосування (чи загрози застосування) насильства, жертви починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їх дії, і, навіть, ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї.
Стокгольмський синдром є нормальною реакцією людини на психотравмуючу подію, а не розладом. Він не включений в жодну міжнародну систему класифікації психіатричних захворювань.
Стати жертвою стокгольмського синдрому може кожен.
Особливості прояву
Спочатку жертва переживає сильне емоційне потрясіння, відчуває до агресора страх, неприязнь, апатію, але з часом починає демонструвати змирення з обставинами, які склались, це є захисною реакцією психіки, оскільки людина розуміє, що лише у випадку повного підкорення може добитися кращого до себе ставлення.
Наступним етапом є звикання до ситуації, адже вона розуміється як така, яку не можливо змінити. Не бачачи можливостей для спасіння, людина неусвідомлено починає сприймати самого кривдника як єдине джерело захисту, потрібно лише поводитись правильно і пристосуватися до ситуації. З часом жертва починає відчувати симпатію до кривдника і виправдовувати його дії.
Побутовий стокгольмський синдром
Стокгольмський синдром спостерігається не тільки у випадках викрадення людей або під час терористичних акцій, але можливий і в побутових ситуаціях, наприклад, в сім’ях, де є насильство і знущання.
Якщо в сімейному союзі дружина відчуває агресію і приниження від свого чоловіка, то при стокгольмському синдромі вона буде сумлінно приховувати та виправдовувати його дії та, навіть, відчувати прихильність. Подібна ситуація може скластися і між батьками та дітьми.
Як розпізнати стокгольмський синдром
- Розуміння, яке людина проявляє до гвалтівника. «Це не він, це обставини змусили його так чинити».
- Позиція «Я сам винен». Жертва може міркувати так: якщо я буду вести себе «правильно», ставлення до мене зміниться.
- Віра в доброту агресора. «Він хороший, просто характер вибухової».
- Почуття жалості до мучителя. «Він такий, тому що батько бив його в дитинстві». «Він такий, тому що суспільство не визнає його талант!»
- Самоприниження, беззастережне визнання влади агресора. «Без нього я нічого не стою». «Без нього я пропаду».
- Небажання розлучитися з насильником. Адже «Він буває добрий до мене», «Він мене цінує».
- Небажання співпрацювати з суспільством або поліцією в залученні мучителя до відповідальності. «Не треба вмішувати в наші відносини сторонніх людей». «Поліція просто відправить його в тюрму не розібравшись, а адже він був добрий до мене, я не хочу бути невдячним».
Як допомогти людині, у якого стокгольмський синдром
Ось кілька правил, які допоможуть витягнути жертву з болючих відносин.
- Запропонуйте психотерапію
- Не тисніть на людину
- Вислуховуйте, але не судіть
- Уникайте поляризації . Не намагайтеся переконати людину, що агресор – лиходій. Це може привести до протилежного результату: жертва «поляризується» – стане на одну сторону з кривдником проти всього світу.
Психолог, Лейла Гасанова