Уже два десятиліття синдром відстороненості досліджують у Швеції. За цей час вдалося з’ясувати, що він вражає лише дітей біженців, які шукають притулку та часто змінюють місце проживання. Найчастіше це діти, батьки яких на їхніх очах зазнали знущань та насильства, а також діти, які самі стали жертвами жорстокої поведінки ворога.
Ознаки синдрому відстороненості:
- дитина перестає спілкуватися з оточуючими;
- відмовляється ходити;
- відмовляється приймати їжу;
- може лежати (рідше сидіть) з заплющеними очима.
Тобто дитина повністю відсторонюється від світу. І саме психологічна травма змушує її ізолюватися.
Синдром відстороненості – це поступовий процес. Тому щойно ви помічаєте, що дитина стає менш рухлива, одразу починайте діяти:
- не обговорюйте моторошні новини в присутності дитини, нехай почуття безпечності у дитини буде не лише на фізичному, а й на емоційному рівні;
- переключайте увагу дитина на приємні справи;
- сприяйте спілкуванню дитини з однолітками;
- просіть про допомогу з хатніми справами;
- наполягайте на навчанні, якщо дитина шкільного віку.
Будьте уважні до психічного стану дітей. Якщо ви самі перебуваєте у важкому емоційному стані і не можете допомогти дитині, краще звернутися до дитячого психолога за місцем проживання. Спеціаліст надасть дитині кваліфіковану допомогу.
Бережіть себе та дітей!
Психолог Гасанова Лейла