Війна в Україні травмує не лише фізично, економічно, а й психологічно, особливо дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Це порушення психічного стану, як правило, починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
Ознаки ПТСР у дітей та підлітків:
- дитина постійно повертається думками до травмуючої події;
- емоційна нестабільність: прояви агресії, роздратування, депресії, апатії, імпульсивності, емоційної відстороненості;
- порушення сну: нічні жахи, безсоння або постійна сонливість;
- підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
- увага та пам’ять не стійкі, дитині важко сконцентруватися на виконанні завдань;
- саморуйнівна поведінка: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація (часто – серед підлітків).
Що послаблює ризики виникнення ПТСР у дітей?
Батьки мають знати, що перш за все необхідно психологічно стабілізуватися самим, щоб мати змогу підтримати дітей. Щоб профілактувати дитячий ПТСР, слід:
- забезпечити (відновити) почуття безпеки дитини;
- залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
- відновити режим дня, наскільки це можливо;
- якісно проводити з дитиною час: разом готувати, розмовляти, гуляти тощо;
- вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, і відповідати, коли вона ставить запитання;
- дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття;
- пояснювати дитині те, що сталося, правдиво і доступними для її віку словами. Розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливим і допомагає зціленню;
- сприяти соціальній активності дитини;
- заручитися підтримкою психолога.
У випадку будь-яких раптових виражених змін у поведінці дитини, її емоційному стані, спілкуванні, грі та шкільній успішності важливо пам’ятати про можливість прихованих психотравмуючих подій, про які дитина може боятися чи соромитися говорити. Тому завжди слід шукати довірливого спілкування з дитиною. Душевні рани не такі видимі, як тілесні. Вони потребують нашої уважності, чутливості до того, що відбувається в дитячій душі.
Бережіть себе та близьких. Все буде добре!
Лейла Гасанова, психолог