Повномасштабна війна в Україні принесла біль, горе та смерть. Хтось відчуває ненависть, байдужість, бажання помститися. Хтось навпаки – лише спустошення. Новини з поля бою, дипломатичний шум, загибель захисників, невинних людей і діток, емоції вимушено переселених людей, – все це приголомшує та наводить страх. Проте найбільше випробування для людства в час війни – залишатися людиною.
Ненависть є крайнім проявом злості, а злість – це одна з базових емоцій. Наші кордони, як географічні та і особистісні, зараз порушуються, тому виникає багато агресії, яка дає енергію для того, щоб відстоювати свої права. Зі злістю не треба боротися – її треба опанувати. Приплив злості – це дія «гормонів стресу» (кортизолу та адреналіну), і така реакція є нормальною. Пам’ятайте, що усі прояви емоцій, – плач, істерика, агресія, – це нормально.
Якщо ви бачите, що втрачаєте контроль над злістю, зараз вибухнете на своє оточення, будете кричати на дітей і бити посуд, то рекомендую знайти активність, яка може безпечно зняти цю напругу через рух. Наприклад, вийти з дому і пройтися швидкою ходою або потренуватися. Потрібно дати цій енергії виплеснутись в рух, тому найкраще підійде фізична активність.
У нас можуть бути різні емоції, головне – не ховати почуття в собі. Хочеться плакати – плачте. Хочеться покричати – кричіть у подушку. Також у нас можуть зникати почуття, і тоді ми тимчасово емоційно німіємо. Зазвичай це свідчить просто про те, що нам потрібні ресурси та місце, де можна отримати співчуття, доброту, де можна виспатися, відновити сили.
Якщо ж людина пережила важкі психотравмуючі події, або емоційне оніміння супроводжується іншими симптомами, тоді їй знадобиться психотерапія. Особливо це стосується людей, які стали жертвами насильства, втратили близьких, бачили жорстокість чи збирали докази злочинів. У них може бути посттравматичний стресовий розлад, який ефективно лікується методами травмо-фокусованої психотерапії, але тут потрібна фахова допомога.
Пам’ятайте! Якщо пригнічений стан триває понад два тижні, обов’язково потрібно звертатися по допомогу до спеціаліста.
Ми не знаємо, як довго триватиме війна. Наше завдання – вистояти, перемогти, і наша психіка шукає, як це зробити. Коли кожен день бачиш цифри смертей, за деякий час частково до цього звикаєш, але це не є ознакою того, що в нас відмирає людяність.
Терпіти, зціпивши зуби, не допоможе. Ви просто вибухнете. Треба комунікувати. Але комунікувати – це не означає виплеснути одне на одного усе, що на душі. Це означає добирати слова, які будують розуміння. Нам треба чути зворотний зв’язок, приймати, вибачатися, якщо помилилися і були грубі одне з одним. Тому потрібно навчитися асертивно спілкуватися – з повагою та без осуду.
Отже, не сидіть нон-стоп у ґаджетах, перевіряючи новини. Відволікайтесь на роботу, спілкування з близькими, турботу про старших та дітей. Дайте мозку якесь завдання: розв’яжіть кросворд чи складну математичну задачу. Не забувайте про своє тіло: повноцінно харчуйтесь та спіть, займайтеся спортом. А найкращий спосіб побороти тривожність – допомагати іншим, ставати корисним і виконувати роботу, яка вам під силу.
Бережіть себе та свій психічний стан!
Гасанова Лейла, психолог
На підтримку комунікаційної кампанії Ти як?