Провідний вид діяльнорсті – емоційно-особистісне спілкування
У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з’являються, якщо мати ненадійна, відштовхує дитину.
Криза першого року життя пов’язані із:
- становленням ходи;
- мовленням (латентний період становлення мовлення);
- особливостями прояву афектів і волі (перші акти протесту, опозиції, протиставляння себе іншим).
Ця криза обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих.
Важливим є встановлення соціальних зв’язків дитини з усіма членами сім’ї. Усе це зумовлює появу почуття довіри немовляти до об’єктів навколишнього світу.
Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини
- перехід від біологічного до соціального типу розвитку;
- оволодіння «діалогом» із дорослим;
- значні зрушення у пізнавальному розвитку;
- формування мовлення;
- взаємодії з предметами та оточуючими людьми;
- розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходою;
- прояв перших афективних реакцій.
Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.
