Провіднка діяльність – особливо внутрішня діяльність, спрямована прийняття свого життєвого шляху
Останній період життя людини називається старістю, який супроводжується певними віковими проблеми. Дослідники вважають, що досягаючи в зрілості свого розквіту і піку професійної продуктивності, людина припиняє свій розвиток, зупиняється в підвищенні своєї професійної майстерності, творчого потенціалу тощо. Потім настає спад, поступове зниження професійної продуктивності: все краще, що людина могла зробити в своєму житті, залишається позаду, на вже пройденому відрізку шляху.
СТАДІЇ СТАРІННЯ
Криза похилого віку характеризується наступним: вихід на пенсію, почуття власної непотрібності, погіршення матеріального становища, усамітнений спосіб життя, втрата друзів та близьких тощо.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРІОДУ СТАРОСТІ:
- найвище досягнення віку старості – мудрість.
- завершення життєвої дороги, остання нормативна криза в житті людини (приблизно у 65 років);
- погіршення здоров’я та психофізіологічних показників, помітна втрата енергійності, обмеження соціальних контактів;
- зміни Я-концепції: поглиблення віри в Бога, в трансцендентне, усвідомлення суперечності між засвоєними у попередні роки цінностями і тими, що культивуються у суспільстві;
- налаштовування на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов’язку передати життєвий досвід молодшому поколінню.
ОЗНАКИ Й СИМПТОМИ КРИЗИ СТАРОСТІ:
- посилення мимовільних некерованих реакцій (сильне нервове збудження), схильність до безпричинного суму, сльозливості;
- тенденція до ексцентричності (дивацтва), зниження чутливості, труднощі щодо знаходження виходу зі складних ситуацій, заглиблення у свої думки й переживання;
- позиція ворожості до світу – сварливість, схильність звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах, підозрілість, агресивність, відчуття відрази до старості, прагнення постійно працювати;
- позиція ворожості до себе й негативного ставлення до свого життя – пасивність, втрата почуття гумору, інтересу, здивування. Умови полегшення кризи старості:
- прагнення до внутрішньої цілісності та осмислення прожитого життя;
- гуманістична спрямованість особистості, віра, самоактуалізація духовно-морального потенціалу Я, позитивного життєвого досвіду, мудрості;
- орієнтація на взаємодію з молодшим поколінням, передача онукам сімейної спадщини й традицій.
Успішне подолання кризи похилого віку змінює установку людини на власне життя як період відпочинку та спокою, старість сприймається як період внутрішньої активності. В іншому випадку, зростає ригідність, підсилюються страхи, з’являються неоптимістичні форми подолання життєвих проблем.
